Гостей: 2, Участников: 0 ...

рекорд 15
(Участников: 0, Гостей: 15) был 21 Sep : 20:57

Участников: 141
Новичок: Ash768

Re: Помогите бедному абитуриенту.
UNkind, большое спасибо за совет. Но мне кажется, [далее ...]
Сообщил Y_Netka
18 Jan : 14:43

Re: WiFi ?
Меня вообщето звать Игорь *no_friends*
Сообщил Chamillionaire
17 Jan : 19:24

Re: WiFi ?
Больше нечего незнаю Максим Валентинович! :-D
Сообщил Aligy
17 Jan : 10:48

Re: Помогите бедному абитуриенту.
*THUMBS_UP*
Сообщил Aligy
17 Jan : 10:47

Re: Помогите бедному абитуриенту.
Иди в цирковое, советую :-D
Сообщил uNkind
16 Jan : 13:45

Місто Бахмач входить до Чернігівської області, обласного підпорядкування, райцентр Бахмацького району, великий залізничним вузол.

Бахмач розміщений між такими географічними координатами: 51градус 27' північної широти і 32 градуси 5' східної довготи.

Місто знаходиться на 193 км на північ від Києва по Південно - Західній залізниці, його територія розкинулась по обидва боки залізниці, а площа міста близько 26 кв. км.

Місто Бахмач виникло у 70-80-х роках XIX століття, його назва взята від сусіднього села Бахмач, яке розташоване рядом з містом з західної сторони і яке виникло на багато століть раніше від міста.

Назва "Бахмач" зустрічається у давніх Історичних джерелах пам”ятках ( мається на увазі село Бахмач). Так, у Київському літописі "Повесть временных лет" вона згадаться за 1147. Тоді, в час війни київського князя Ізяслава з чернігівським князем Святославом, були зруйновані Бахмач, Білі Вежі, Сиволож і Ніжин." (О.Зойко, Бахмацька райгазета "Ленінський прапор" від 27.06.1961р.)

Краєзнавець О.Зойко у вищезгаданій статті так пояснює назву міста: "Слоао Бахмач відноситься до давніх тюрських слів, які вживали на Україні до татарського нашестя. "Бахмач" по тюрськи означає "баїттан", воно свідчить про те, що тут, мабуть, наприкінці першого тисячоліття нашої ери Київські та Чернігівські князі поселяли полонених печенігів та інших виходців з тюрських орд, які й назвали своє поселення."
Місто Бахмач почало заселятись з часу прокладання в цій місцевості залізниці Москва - Курськ - Киів. (1868 - 1869рр.), Лібаво - Роменської залізниці (-1874). Місто утворилося на схрещенні цих залізничних магістралей (Русов, "Описание Черниговской губернии, 1898г.)

До 1937 р. Бахмач був селищем міського типу, а з 1937р. за постановою уряду УРСР віднесено до категорії міст, що свідчить про швидке зростання його населеного пункту за роки Радянської влади. Згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР від 30. 12. 1962 року про укрупнення сільських районів Чернігівської області, м.Бахмач - райцентр укрупненого Бахмацького району віднесено до міст обласного підпорядкування.

Поверхня земель міської лінії - низинна, вона знаходиться в заплаві бувшої річки Борзенки, стоїть на низовині, відноситься до Східно-Европейсвкої рівнини. За розрізами грунту можна бачити, що поверхня місцевості складена з горизонтально залягаючих пластів осадових гірських порід. Під осадовими породами на великій глибині залягають кристалічні породи, які ніколи не зминалися в складки, чим і пояснюється переважання рівнинної поверхні в цій місцевості.

Найвища точка поверхиі міста знаходиться на околиці міста Бахмач – (східна сторона , по дорозі з пос. Грузьке до села Тиниці). Висота цього горба 150 м. над рівнем моря. Природні водоймища на території міста займають незначну площу. Виникнення Бахмача-селица міського типу - пов"язане зутворенням великого залізничного вузла. До 1917 р., з роки царської влади, воно зростало слабо. АвторРусов в книзі "Описание Черниговской губернии" вказує, що в 1892р. в селищі Бах¬мач було всього 78 дворів жителів (26 дворів на ст.Бахмач-Київський) 58 дворів на ст. Бахмач-Гомельський), а в селі Бахмач на той час уме було 1140 дворів. Поселенцями були тільки робітники і службоьці залізничного вузла. Хоча залізничний вузол і на той час уже був великий, але йогог первозки і вантаження були низькими. В уже згаданій кни¬зі Русова вказується, що в 1905 р. ст. Бахмач відправляла 1,7 мільйонів пудів вантажів за рік. П. Альпов у статті "Минуле і сьогоднішнє Бахмача" ("Деснянська правда”, 8.12.62р.) даними книги "Виды Малороссии" стверджує цей факт і пише, що "Бахмач вантажить товари для відправки в кількості 1,7 млн. пудів". На залізничному вузлі були побудовані майстерні. Робо¬чий день тут тривав 14 годин на добу, ніякої охорони праці не було, робітники були позбавлені всяких політичних прав, життя було тяжким.

До Жовтня 1917 року Бахмачу-місту належало 2750 га землі. Це були казенні землі.

У 1895 році був розбудований спиртовий завод (гуральня), який переробляв спирт-сирець на спирт-ратіфікат і горілку.
Якої потужності був завод тепер мало відомо. Відомо лише, що на заводі стояли дві цистерни об`ємом по 8000 відер кожна. Завод був приватною власністю якихось братів Рік.

У 1917 році завод згорів. Другим підприємством міста був паровий млин. Він нале¬жав власнику Бричинському.
У книзі "Вида Малоросски" вказується, що (у 1910 році в заводській промисловості Бахмача зайнято до 700 чоловік. Місцева про¬мисловість виробляє товарів на суму до 300 тис. карбованців.) (П.Альпов,"Минуле і сьогоднішнє Бахмача).
Хоча до Жовтня 1917 року в місті партійноі організації не було і чисельність промислового пролетаріату була незначною, робітники, в першу чергу залізничного вузла, не стояли осторонь політичного життя країни. Так, в період першого серосійського залізничного страйку в жовтні місяці 1905 року на ст. Бахмач був утворений комітет під керівництвом Мельницького. В період другого всеросійського страйку залізничники (грудень 1905р.) бахмацькі залізничники приєднались до нього і утворили новий страйковий комітет на чолі з Савченком-Бельським Е.0. До комі¬тету входили тт. Книга, Катковський, Ковальов О.П.,Осадчий. Б революційній роботі комітет підтримував вв"язок з комітетами Мінська, Гомеля та інших міст. Комітет Бахмача страйковою боротьбою охопив робітників і службовців всього залізничного вузла, В період страйку станція пропускала поїзди лише з зерном і продовольством та військові ешелони.

Населення міста до 1917 року було малочисельним. У 1900 році його налічувалось 5000 осіб (за даними "Большой энциклопедник") У 1913 році боно становило також 5000 чоловік.

В місті мало було письменних людей, Їх були одиниці. Тру¬дящі не знали стежки до школи. Про це переконливо розповідає одна з найстаріших мешканців міста - Городиська Басилина Лаврентіївна, народження 1878р: "Віддали мене до школи, - розповідає бабуся, - походила я кілька тижнів, а брати навчались по два роки, потім батько нас віддав у найми до місцевого куркуля. Всі ми були зму¬чені куркульською кабалою, голодом, часом падали з ніг від непо-сильної праці...). Старожили міста згадують, що рівень грамотності мешканців міста визначався вмінням тільки розписатись, написати невеличке число і те могли лине чоловіки, жінки ж, як правило, були неписьменними.

З вищою освітою в місті було декілька осіб: юрист (закінчив юридичним факультет університету) , педагог (педагогічний інститут), інженер-будівельник та 17 учителів з середньою освітою.

У 1892 році в місті була відкрита школа - це була початко¬ва залізнична школа, окремо для хлопчиків і дівчаток. Два при¬міщення школи мали по 58 класних кімнат. Класи школи хлоачинів мали по 15-20 учнів, дівчаток - по 9-12 учениць. Перевірку ро¬боти школи робили -нспектор і піп шкіл залізниці, які приїжджали з Мінська. Дітей навчали 17 учителів з середньою освітою. Першийй випуск учнів, які закінчили школу, був у 1897 році.

До 1903 року в місті не було жодної культурно-освітньої установи. Лине в 1903 році при горільчаному заводі був облад¬наний клуб, його зал вміщав до 200 осіб. Як згадує стахоа учителька-пенсіонерка Богдановська П.Д., в клубі ставили постанов¬ки, в репертуар яких входили "Бій" Гоголя, "Назар Стодоля" Шевченка, “Маруся Богуславка” і ін. Сама Богдановська була амато¬ром театральної сцени і часто виступала в різних ролях театраль¬них постановок в цьому клубі.

Про кінотеатр в такому місті як Бахнач не було і мови. Одначе знайшовся умілець і аматор цієї справи житель міста Кукса, який десь дістав кіноапарат і демонстрував картини, механіком біля апарата був його син.

До йовтня 1917 року не було в селиш,і жодної бібліотеки для населення, була невеличка бібліотека лише при школі для учнів. Книги були там художньої літератури та релігійні.

Індивідуальних передплатників на газети та журнали було в місті 10-15 осіб, пошту доставляв один листоноша (свідчення найстарішого працівника контори зв"язку товарш Антоненка Д.І.)

Населення міста не знало і медичної допомоги. Був один лікар і два фельдшери, які обслуговували населення всієї волості.

У місті не було лікарні. Лише на залізничному вузлі був фельдшерський пункт. Першим лікарем в місті з вищою освітою був Бажанов.
Ветлікарів чи ветлікарень (ветпунктів) в місті небуло зовсім.

В основу планування міста до 1917 року було покладено йаго самобутній розвиток. Загальний вигляд селища мало чим відрізнявся від села. Забудова його була безпладною, вузенькі вулиці сполучали різні сторони селища. Усі вони були без твердого покриття, весною та восени на довгий час вони заповнювались водою та непрохідною грязюкою. Хати мешканців, поставлені на різних віддалях від вулиці, були покриті соломою, рідко під залізним дахом. Лише біля залізниці містились чималі цеглові будинки під залізними дахами. Це були будинки залїзниці, в них жили залізничники, переважно службовці залізничних контор. Ці будинки собою нагадували в якійсь мірі вигляд міста. Чимало з них збереглось і на сьогодні, (на ст. Бахмач-Гомельський).